Блог
Як штучний інтелект змінює розробку військового програмного забезпечення
Штучний інтелект змінює правила гри у військовій сфері. Сьогодні він не лише автоматизує рутинні процеси, а й допомагає створювати нові підходи до розробки програмного забезпечення. Від прогнозування ризиків до управління складними системами – роль AI у військовому софті стає ключовою. Далі у статті про те, як саме AI трансформує військову розробку та які перспективи відкриває для оборонної галузі.
Рушійні сили військової трансформації
Штучний інтелект (AI) стрімко змінює спосіб створення військового програмного забезпечення – від жорстких систем на основі правил до машинного навчання (ML), комп’ютерного зору, автономних систем і генеративних моделей. Цей прогрес зумовлений потребою у швидкому ухваленні рішень, отриманні розвідданих у реальному часі та гнучкості у сучасних конфліктах. Світовий ринок військового AI у 2024 році оцінювався приблизно у 9,3 млрд доларів США, а до 2030 року прогнозується зростання понад 19 млрд доларів зі середньорічним темпом у 13%.
Розробники у цій сфері тепер не лише пишуть код для управління технікою, а й формують набори даних, навчають моделі, працюють із системами сприйняття та забезпечують роботу ПЗ в умовах непередбачуваності. Старі системи – наприклад, класичні платформи командування і контролю – тепер інтегрують модулі AI для зору, навігації, виявлення загроз.
Таке поєднання вимагає надійних архітектур, захищених комунікацій і дотримання нормативних та етичних вимог. Інновації у сфері апаратного забезпечення (сенсори, edge-пристрої), ML-алгоритмів (для виявлення, прогнозування, автономного управління) і програмних конвеєрів (обробка даних, валідація, повторне навчання моделей) є центральними для сучасних військових технологій.
Основні рушійні сили трансформації:
- Збільшення бюджетів: уряди нарощують інвестиції у R&D та закупівлі, особливо після демонстрації ролі AI у нещодавніх конфліктах і війнах.
- Перехід до автономії / напівавтономії: безпілотники, наземні та морські дрони виконують все більше завдань.
- Орієнтація на обробку даних у реальному часі: AI аналізує супутникові знімки, сигнали, ISR-дані, щоб надавати придатні для дії висновки.
- Етичні та нормативні вимоги: зі зростанням автономії питання прозорості, відповідальності та дотримання міжнародного права стають обов’язковими.
Основні сфери застосування AI у військовій сфері
Нижче наведено ключові напрямки, де AI вже активно використовується або швидко розвивається.
Розвідка, спостереження та спостереження (ISR)
AI аналізує знімки з дронів і супутників, виявляє загрози, класифікує об’єкти. Такі системи допомагають знаходити позиції противника, склади чи приховану інфраструктуру.
Автономні та напівавтономні платформи
БПЛА, наземні та морські безпілотники здатні виконувати розвідку, планування маршрутів, виявлення мін чи доставку вантажів з мінімальною участю людини.
Кібербезпека та електронна боротьба
AI застосовують для виявлення вторгнень, глушіння чи підміни сигналів, захисту GPS. Наприклад, алгоритми можуть виявляти аномальну активність у мережах чи атаки на супутникові канали.
Інтеграція даних, ситуаційна обізнаність та підтримка рішень
Об’єднання зорових, сигнальних і людських даних у єдину систему управління боєм. Це допомагає командирам бачити повну картину та швидко реагувати на зміни.
Логістика, управління ресурсами та прогнозне обслуговування
AI прогнозує потреби у постачанні, планує технічне обслуговування техніки, оптимізує розподіл ресурсів (паливо, медикаменти, боєприпаси).
Навчання, симуляції, військові ігри та стратегічне прогнозуванн
Віртуальні тренажери з AI дозволяють відпрацьовувати сценарії, оцінювати ризики (наприклад, санкції чи перебої постачання) і перевіряти готовність без реальних бойових дій.
Український досвід
Україна стала яскравою лабораторією швидкого впровадження військового штучного інтелекту в умовах воєнного тиску. Невідкладність постійних операцій змусила країну стиснути роки інновацій у кілька місяців: було створено або масштабовано багато інструментів, робочих груп і формальних структур, які зазвичай розвиваються повільніше, аби задовольнити нагальні потреби поля бою. Ці експерименти в реальному часі дали як практичні системи, що вже перебувають на службі, так і уроки про те, як перейти від тимчасових рішень до стійких національних спроможностей.
До повномасштабного вторгнення РФ 2022 року значна частина ранніх розробок України у сфері ШІ та дронів походила від волонтерських команд, приватних компаній і громадських civic-tech спільнот. Ці групи створювали інформаційні панелі для ситуаційної обізнаності, дешеві розвідувальні дрони та автоматизовані системи обробки зображень – часто інтегруючи інструменти з відкритим кодом, комерційні супутникові знімки та дані з краудсорсингу.
Із загостренням конфлікту ці прототипи були прийняті на озброєння, вдосконалені та інтегровані в офіційні робочі процеси. У результаті виникла гібридна модель інновацій, у якій громадянське суспільство, невеликі оборонні стартапи та державні органи тісно співпрацюють: швидкі прототипи швидко переходять із гаражних лабораторій на передову, а зворотний зв’язок від військових забезпечує постійні покращення.
Після цього швидкого «низового» етапу настала інституціоналізація. Уряд і міністерства в Києві створили або розширили спеціалізовані підрозділи та програми для координації інновацій і закупівель. Центр інновацій та розвитку оборонних технологій (CIDT) при Міністерстві оборони та формування Сил безпілотних систем є конкретними прикладами. Перший централізує науково-дослідну діяльність і реформу закупівель, другий створює організаційну основу для ведення війни дронами та безпілотними платформами, забезпечуючи узгодженість доктрини, логістики та навчання.
Операційні платформи (такі як система ситуаційної обізнаності DELTA – розроблена у співпраці з громадськими організаціями, командами міністерств та міжнародними партнерами) агрегують відеопотоки з дронів, супутникові знімки та дані сенсорів у карти, наближені до реального часу. Вони використовуються планувальниками й підрозділами на передовій для наведення та координації.
Державні ініціативи для прискорення впровадження технологій також включають програми координації та інкубації, такі як Brave1, що поєднує стартапи, виробників і кінцевих військових користувачів, а також пришвидшує створення прототипів і тестування. Такі механізми державно-приватного партнерства зменшують бюрократичні бар’єри, підтримують пілотні проекти та забезпечують швидше впровадження робочих рішень в операції, ніж традиційні цикли закупівель
Однак залишаються й суттєві перешкоди. Багато ініціатив мають короткостроковий і реактивний характер: фінансування зростає під час гострих потреб, але після цього виникає невизначеність щодо довгострокових бюджетів, що заважає сталим дослідженням і розробкам. Обчислювальна інфраструктура та захищені хмарні ресурси часто обмежені, що ускладнює навчання й розгортання більших моделей машинного навчання.
Людський капітал є ще одним вузьким місцем: хоча патріотичні волонтери-розробники заповнювали прогалини, масштабування потребує стабільного кадрового резерву інженерів, дата-сайентістів та інтеграторів систем. Фрагментація на десятки невеликих команд може створювати проблеми з інтеграцією й дублюванням зусиль; інтероперабельність із застарілими військовими системами та стандартами НАТО є непростим завданням і вимагає продуманої архітектури.
Великого значення набувають і етичні, правові та регуляторні питання. Системи, які швидко впроваджуються, усе одно повинні дотримуватися правил ведення бойових дій та міжнародного гуманітарного права. Критично важливо закладати в системи ШІ пояснюваність, контроль «людина-в-петлі» та чіткі ланцюги відповідальності.
Нарешті, збереження динаміки вимагає переходу від екстрених закупівель до узгодженої національної стратегії: стабільного фінансування, інституціоналізованого тестування та оцінювання, партнерства з дослідницькими установами союзників і нормативних рамок, які поєднують швидкість із безпекою.
Коротко кажучи, досвід України демонструє і силу, і обмеження воєнних інновацій. Він показує, як волонтерство та гнучкі державно-приватні платформи можуть швидко надати життєво необхідні можливості. Але водночас підкреслює потребу в довгострокових інвестиціях в інфраструктуру, кадровий потенціал, систему управління та інтероперабельні технології, щоб перетворити короткочасну винахідливість на стійку військову спроможність у сфері ШІ.
AI – більш ніж інструмент для армії. Це фактор, що кардинально змінює ведення війни. Він обіцяє більше інформації в реальному часі, швидші рішення, зниження ризиків для людей, вищу ефективність у логістиці. Водночас виникають серйозні питання: етика, відповідальність, залежність від даних і стратегічна сталість.
Майбутнє воєнної сфери з AI визначатиметься не тим, чи він буде використаний, а тим, як саме його впровадять, щоб зберегти безпеку, людські цінності та контроль у найскладніших умовах.